Історія с. Телепине

Село виникло в XVI столітті в нейтральній зоні між володіннями Польщі та Туреччини. Тут постійно перебувала сотня прикордонних козаків під командою посадського Телепая.

Інше джерело свідчить, що слобода Телепин заснована в 1766 році Пясковським на землях Станіслава Любомирського. 

Після розгрому турків і вигнання поляків селище Телепине, яке складалось із 40 хат і називалось Телепай, нараховувало в1846 році 100 жителів і в 1846 році названо Телепни (за документальними даними уже як містечко).

Селище почало інтенсивно заселятись в XVII столітті. Поселення відбувалось на двох берегах річки Мокрий (або Гнилий) Ташлик, яка протікає з півдня на північ і розділяє поселення на дві частини. В північно-західному напрямку селища, обабіч річки Мокрий Ташлик, проходить дорога «Смілянська». В північно-західній частині села в першій чверті XIX століття виникла вулиця «Чередниківка», де жили пастухи (чередники), яких населив поміщик генерал-лейтенантА. М. Бороздін. Поміщиця Катерина Миколаївна Давидова наділила цю землю зятеві Андрію Михайловичу Бороздіну, який вигнав панів Осінських та Жаботинських і заволодів їх помістями. У Телепині 17 квітня 1825 року донька поміщика Катерина взяла шлюб з декабристом В. М. Ліхарєвим. В селищі досі є ліс Осінський, в якому був розташований маєток графині Осінської. Графиня була закохана в музику і літературу. Великий композитор П. Чайковський свого часу гостював у маєтку Осінської. З розповідей старожилів села дійшли відомості про те, що саме в маєтку Осінських під великим розлогим дубом і були написані «Пори року».

Після смерті Бороздіна володіння перейшло до сина Лева Андрійовича Бороздіна, пізніше предводителя Чигиринського дворянства в 1840–1857 роках. В 70-х роках XIX століття поміщик Бороздін маючи багато боргів продав землю поміщику Терещенку разом з економіями.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Телепинської волості Чигиринського повіту Київської губернії, мешкало 1796 осіб, налічувалось 283 дворових господарства, існували православна церква, 3 постоялих двори, 3 постоялих будинки, лавка, винокурний завод, базари по неділях. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3199 осіб (1608 чоловічої статі та 1591 — жіночої), з яких 2567 — православної віри, 632 — іудейської.

До Жовтневого перевороту в селі було дві економії. В грудні 1917 року і по квітень 1918 року поміщицька земля була поділена між селянами. Після Жовтневого перевороту маєток було розграбовано, але ще у 80-ті роки XX століття в лісі було видно руїни цього величного будинку.

В роки Великої Вітчизняної війни 491 житель села пішов на фронт, 231 з них загинули в боях, 235 нагороджені бойовими орденами і медалями. 25 січня 1944 року село було відвойоване у нацистів, при цьому загинули 34 особи 20-го Гвардійського корпусу 1-го Українського фронту.

Станом на 1972 рік в селі проживало 2464 мешканця, працював колгосп «30-річчя ВЛКСМ» за яким було закріплено 3,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,4 тисячі га орної землі. Основними напрямами господарства були вирощування зернових культур і цукових буряків, працював вальцьовий млин. На той час в селі працювалисередня школа, будинок культури з залом на 400 місць, бібліотека з фондом 8 тисяч книг, дільнича лікарня на 25 ліжок.

Логін: *

Пароль: *